Чи є обов’язковим трирічне відпрацювання випускниками після закінчення ВНЗ?

Не так давно Кабінет Міністрів України прийняв постанову №216 від 15.04.2015 року, якою скасував трирічне відпрацювання для випускників, окрім спеціалістів медичного профілю. Однак, на практиці склалась ситуація, коли не всі державні органи сприйняли ці зміни. Їх обґрунтування зводиться до того, що дана норма поширюється лише на студенів, які поступили після вказаних змін, а ті, хто брали цільові направлення (рекомендації) у державних органах раніше повинні відпрацювати три роки, відповідно до законодавства, яке діяло на час виникнення відповідних правовідносин.

Нижче наведено позитивні рішення судів, які будуть корисні випускникам різних профілів, зокрема, і медичного профілю.

 СУДОВА ПРАКТИКА

 Ухвала ВАСУ  від 10 липня 2014 року м. Київ К/800/52516/13

«Між тим, в своїх листах начальники головних управлінь охорони здоров’я, головні лікарі районних та міських лікарень Харківської області та інших областей України повідомляли, що потреби в спеціалістах, випускниках медичних коледжів, немає, а також щодо відсутності у штатному розписі вакантних посад за потрібною спеціальністю, або таких посад взагалі не передбачено»

Так, молодому спеціалісту має бути запропоновано посаду, що відповідає його освіті та кваліфікації. Тому, якщо законом або посадовою інструкцією не передбачено наявності в особи, що займає посаду, вищої спеціальної освіти та інших характеристик, то можна відмовлятись від цієї роботи. Отже, в першу чергу варто перевірити Посадову інструкцію та інші акти.

…..

«Між тим, враховуючи неможливість працевлаштування молодих спеціалістів до закладів державної та комунальної форми власності, випускників медичних коледжів було направлено на роботу до закладів інших форм власності»

…..

«При цьому, кошти витрачені на навчання студентів у Харківському коледжі медичного обладнання та Харківському медичному коледжі N 2 стягненню з випускників не підлягають.

Так, частиною 3 статті 53 Конституції України передбачено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Згідно Рішення Конституційного суду України від 04.03.2004 р. N 5-рп/2004 положення частини третьої статті 53 Конституції України “держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах” необхідно розуміти так, що безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиною третьою статті 53 Конституції України.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Таким чином, обов’язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускниками вищого навчального закладу призводить до порушення їх конституційного права на працю, що вільно обирається або на яку вони вільно погоджуються, та порушення права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

Також колегія суддів зазначає, що положеннями Закону України “Про вищу освіту” не передбачено вимог про обов’язковість трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання.

 Більшість законних рішень судів спираються саме на цю норму (ст. 56 Закону України “Про вищу освіту” (стара редакція). Існує певна колізія між положеннями статті 52 Закону України «Про освіту», яка встановлює обов’язок випускника, який навчався за державним замовленням, відпрацювати за направленням, пункту 14 Порядку, який зобов’язує відшкодувати вартість навчання у разі порушення випускником, який навчався за державним замовленням, обов`язку відпрацювати три роки за направленням, та положеннями статті 56 Закону України «Про вищу освіту», яка встановлює право випускника на вільний вибір місця роботи і не покладає на нього обов`язків відпрацьовувати три роки або відшкодовувати вартість навчання. При розгляді позовів про відшкодування витрат на навчання суди звертають на це увагу і зазначають, що застосуванню підлягає саме стаття 56 Закону України «Про вищу освіту», оскільки відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень Закону України «Про вищу освіту» закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

 Крім того, відповідно до Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” держава повинна забезпечити працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової служби).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно того, що випускник навчального закладу за відсутністю можливості працевлаштування в державних та комунальних закладах може працевлаштуватися на підприємства, установи та організації й інших форм власності.

Отже, вимога пред’явлена до позивача щодо стягнення з випускників Харківського коледжу медичного обладнання та Харківського медичного коледжу N 2, що не працевлаштовані та/або не відпрацювали належного строку в установах та організаціях державного сектору народного господарства без відшкодування обласному бюджету вартості навчання, є протиправною.»

Рішення від 05 червня 2014 року Октябрський районний суд м. Полтави, Справа N 554/4374/14-ц

«Пунктами 17-18 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою КМУ від 22 серпня 1996 року N 992, передбачено, що випускники вищих навчальних закладів працевлаштовуються на місця, доведені до вищого навчального закладу виконавця державного замовлення. Керівництво вищого навчального закладу не пізніше ніж за рік до закінчення навчання пропонує випускнику посаду відповідно до укладеної угоди. При цьому вищим навчальним закладом оформляється картка працевлаштування випускника (додаток N 2) у двох примірниках на кожну особу. Перший примірник зберігається у вищому навчальному закладі, другий – надсилається замовникові. 

Тут виникає питання: «Чи було виконано даний пункт Порядку?». Чи було запропоновано «не пізніше ніж за рік до закінчення навачання» посаду відповідно до укладеної угоди? Якщо ні, то знову ж таки можна говорити про порушення прав випускника.

 Замовник не пізніше ніж за два місяці до закінчення навчання на підставі одержаної картки працевлаштування підтверджує вищому навчальному закладу достовірність надісланого ним переліку місць працевлаштування випускників.

Відповідно до п. 19-20 вищевказаного положення вручення випускникові диплома про закінчення вищого навчального закладу, направляється на роботу (додаток N 3) та видача належних йому коштів, які перераховані до вищого навчального закладу замовником, здійснюється протягом семи днів після закінчення ним вищого навчального закладу. Оформлене замовником або вищим навчальним закладом (за домовленістю із замовником) направлення на роботу є підставою для укладення трудового договору між молодим фахівцем і замовником. 

Тут варто звернути увагу на те, чи було направлення на роботу підставою для укладення трудового договору. Загалом, молодий фахівець влаштовується на роботу по конкурсу, а це означає, що він йде на роботу на загальних умовах, як і будь-хто інший. В даному випадку, по суті, дія Порядку на нього не поширується, а значить і вимога про трирічне відпрацювання.

 Молодий фахівець повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу.

Нормами пункту 14 цього ж положення передбачено, що у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов’язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Відповідно до ст. 53 Конституції України передбачено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної, середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання, надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Також, ч. 2 ст. 52 ЗУ “Про освіту” від 23 травня 1991 року передбачено, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов’язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проте, ст. 56 ЗУ “Про вищу освіту” від 17 січня 2002 року гарантовано випускникам вищого навчального закладу, що його працевлаштування повинно здійснюватись за направленням вищого навчального закладу, відповідно до 3-х сторонньої угоди між замовником, керівником навчального закладу та випускником і вказаним Законом не передбачено обов’язкового трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного чи місцевого бюджету вартості навчання.

Згідно ч. 1 абзацу 5 Прикінцевих положень ЗУ “Про вищу освіту”, закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить Закону.

Оскільки норми ЗУ “Про освіту” від 23 травня 1991 року прийнято до набрання чинності ЗУ “Про вищу освіту” від 17 січня 2002 року, який є спеціальним Законом і суперечать його нормам, правові підстави для стягнення з ОСОБА_3, як випускниці вищого навчального закладу, затрачених державою коштів на підготовку фахівця з вищою освітою, відсутні. 

Тут все зрозуміло. Але на цю обставину чомусь рідко звертають увагу суди, які в подальшому і приймають незаконні рішення.

Крім того, на виконання постанови КМ України від 22 серпня 1996 року N 992 Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, Міністерством фінансів разом з Міністерством освіти, Міністерством економіки, Міністерством юстиції та Національним банком не розроблено і не затверджено по теперішній час Порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування.

 Конституція України, норми якої є нормами прямої дії у ст. 19 передбачає, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, поки немає Порядку визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

 Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 228 від 28 лютого 2002 року не освітлює питання порядку визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування, а обумовлює порядок складання кошторисів бюджетними установами.

Суд вважає, що позивач не наділений правом на подання такого позову про відшкодування вартості навчання до державного бюджету, а тому приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.»

 Ще одне рішення на дану тематику:

Ухвала ВАСУ  від “17” червня 2014 р. м. Київ К/800/62070/13

«Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, жодним нормативно-правовим актом не визначено обов’язку та порядку стягнення вищими навчальними закладами з випускників вказаних коштів.

….

Положеннями Закону України “Про вищу освіту” від 17.01.2002 N 984-III не передбачено вимог про обов’язковість трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання. А тому, випускник навчального закладу вправі працевлаштуватися на підприємства, установи та організації і інших форм власності, оскільки вони теж є платниками податків і вносять внесок у розвиток економіки країни.

Таким чином, колегія суддів знаходить вірним висновок судів попередніх інстанцій, що навчальні заклади не мають права вимагати матеріальну компенсацію від студентів, які після навчання не відпрацювали три роки у державних установах. Будь-які матеріальні претензії до випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, є неправомірними, оскільки на сьогоднішній день відсутні правові механізми, які б зобов’язували студента відшкодувати до державного бюджету вартість навчання.»

Рішення від “31” грудня 2013 р. Липовецький районний суд Вінницької області, Справа N 136/2569/13-ц

«Оскільки п. 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого Постановою КМУ від 22 серпня 1996 р. N 992, передбачено обов’язок випускника відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати протягом трьох років з моменту звільнення, в даному випадку за власним бажанням, враховуючи, що відповідач звільнився 02.11.2011 року і трьох річний термін протягом якого відповідач зобов’язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати спливає лише 01.11.2014 року, суд дійшов до переконання, що позовні вимоги позивача є передчасними, оскільки не ґрунтуються на вимогах діючих нормативно – правових актів і в їх задоволенні слід відмовити.»

 Це єдине рішення, в якому було знайдено ссилку на положення «протягом трьох років з моменту звільнення». Суди неправильно тлумачать п. 14 Порядку, так як там вказано, що особа зобов’язана відшкодувати всі витрати протягом трьох років, а не одразу після звільнення чи відмови приступити до роботи. Тому законних підстав для звернення до суду немає, так як права заявника (позивача) /потрібно ще встановити якого саме/ не порушено. Лише коли спливе строк в три роки, можна буде заявляти позов до особи.

Рішення 06 лютого 2014 року Солом’янський районний суд м. Києва, Справа N 760/26538/13-ц

«Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Як вбачається з матеріалів справи ГУПФ України у Запорізькій області просить стягнути з відповідачки вартість навчання на користь Державного бюджету України. При цьому позивач не зазначає, яке належне йому суб’єктивне право порушене, не визнано чи оспорено відповідачкою, і так само не вказує чим визначено його повноваження на представництво інтересів держави в суді.

Стаття 2 Указу Президента України “Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів” не наділяє замовника, яким в спірних правовідносинах виступає позивач, правом вимагати такого відшкодування, а п. 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, визначає право замовника отримати від випускника компенсацію всіх витрат у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням.

З урахуванням цього, слід зазначити, що якщо позивачем, у зв’язку із неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням було пронесено витрати, то такі витрати підлягають стягненню саме на його користь, а не на користь Державного бюджету України. Вказане право замовника є самостійним, і не залежить від права органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, на відшкодування вартості навчання.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Таким чином, враховуючи, що в ході розгляду справи судом не встановлено порушення відповідачкою прав та законних інтересів позивача, а також відсутність доказів на підтвердження того, що позивач уповноважений представляти інтереси держави в суді з приводу відшкодування державі вартості навчання за державним замовленням у вищому навчальному закладі, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.»

Рішення від 24.10.2013 Оріхівський районний суд Запорізької області, Справа N 323/3611/13-ц

«Суд, заслухавши сторони, вивчивши матеріали справи, оцінивши у сукупності докази надані сторонами як обґрунтування позовних вимог так і заперечення проти них, вважає, що позов не обґрунтований і задоволенню не підлягає з наступних підстав:

….

– обставини, на які посилається позивач, а саме про укладення між Одеською національною юридичною академією України, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області і з ОСОБА_1 угоди про підготовку фахівця з вищою освітою, згідно з якою ОСОБА_1 зобов’язується оволодіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими кваліфікаційною характеристикою фахівця за напрямом підготовки “Право”, кваліфікаційним рівнем юрист – спеціаліст, прибути після закінчення академії на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, матеріалами, доданими до позовних вимог не підтверджуються. В самій позовній заяві позивач вказує, що був стороною укладеної угоди і одночасно просить витребувати таку угоду з навчального закладу. Тобто не надав суду доказів того, що дійсно був стороною угоди. 

Наявність доказів, в даному випадку «угоди», є невід’ємною підставою для прийняття законного рішення. Варто зазначити, що відповідно до Додатоку N 1 до Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, Типова угода про підготовку фахівців з вищою освітою складається у двох примірниках,  які зберігаються у кожної із сторін і мають однакову юридичну силу. При цьому вона має бути скріплена підписами Ректора, Студента та Головного бухгалтера.

……

– Закон України “Про вищу освіту” та чинне законодавство України, при відсутності угоди, укладеної між замовником, керівником навчального закладу та випускником, не містить умов про обов’язковість трирічного відпрацювання випускником навчального закладу і тому відсутні правові механізми, які б зобов’язали відповідача відшкодувати до державного бюджету вартість навчання у вищому навчальному закладі.

– відсутність будь – яких правових механізмів, які б зобов’язали відповідача відшкодувати до державного бюджету вартість навчання у вищому навчальному закладі свідчать також ті обставини, що в позовній заяві про стягнення з ОСОБА_1 вартість навчання, позивач не посилається на норми матеріального права.

– позивач не надав суду доказів, що вартість навчання ОСОБА_1 в Одеській національній юридичній академії України дійсно складала 82350 гривень і що така сума за навчання ОСОБА_1 була перерахована з державного бюджету до навчального закладу.»

Апеляційний суд Одеської області від 23.09.2014 року, номер провадження: 22-ц/785/7056/14

«Як вбачається з листа національного університету “Одеська юридична академія”, надання даних щодо вартості навчання одного студента за державним замовленням або відповідних довідок-розрахунків вартості навчання та кошторису витрат на підготовку одного студента вбачається неможливим. На підставі того, що зміст позовних вимог позивача не є чітким, сума, яка підлягала б стягненню за навчання не визначена, районний суд правомірно відмовив у задоволенні вищевказаного позову.»

Щоб прийняти правомірне рішення Суд має встановити точну суму, яка підлягає стягненню, що зробити фактично неможливо, що підтверджується судовою практикою. Так як кошти з державного бюджету виділяються не на кожного окремого студента, а в загальному на всіх студентів, що навчаються на бюджеті.

«Таким чином, ст. 52 Закону України “Про освіту” та порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року N 992, за своїм змістом суперечать Конституції України, Міжнародній Конвенції “Про скасування примусової праці” та ст. 56 Закону України “Про вищу освіту”.»

«Обов’язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускником вищого навчального закладу призводить до порушення конституційного права громадян на працю, що вільно обирається громадянином або на яку він вільно погоджується (ч. 1 ст. 43 Конституції України) та права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах (ст. 53 Конституції України).

Через відсутність механізму, який би зобов’язав випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, відшкодувати до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі понесені витрати за договором, будь-які матеріальні претензії до нього є неправомірними.»

 

Рішення від 10 березня 2015 року Апеляційного суду Харківської області, Справа N 640/14247/14-ц

«Методика ж розрахунку вартості навчання врегульована підзаконними нормативно – правовими актами, зокрема Наказом Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України “Про затвердження порядків надання платних послуг державними та комунальними навчальними закладами” від 23.07.2010 N 736/902/758, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 30 листопада 2010 року N 1196/18491. З урахуванням наведеного, довідка розрахунок та кошторис витрат на підготовку студента за денною формою навчання є належним доказом так як містить вичерпну інформацію щодо предмета доказування.

Розрахунок вартості навчання відповідача ОСОБА_1 – випускника 2013 року денного відділення Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого (а. с. 9-10) є належним та допустимим, у розумінні ст. ст. 58, 59 ЦПК України, доказом сумніву щодо його правильності у судової колегії не викликає.

Застосування судом першої інстанції Закону України “Про вищу освіту” від 01 липня 2014 року не погоджується з вимогами ст. 5 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.»

 Вважаю, що посилання Суду на дані норми є безпідставним, так як на виконання постанови КМ України від 22 серпня 1996 року N 992 Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, Міністерство  фінансів  разом  з  Міністерством  освіти і науки,    Міністерством    економічного   розвитку   і   торгівлі, Міністерством  юстиції  та  Національним банком до 1 січня 1997 року мало бути розроблено і затверджено Порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування. Чого зроблено не було. А Наказ від 23.07.2010 N 736/902/758 було прийнято інших колом органів та з іншою метою.

 

ДЕЯКІ НОРМАТИВНІ АСПЕКТИ

 Гарантії для молодого спеціаліста передбачені насамперед пунктом 24, пунктами 31–33 Порядку № 992

«Молодим фахівцям, які отримали направлення на роботу після закінчення вищого навчального закладу, надається відпустка тривалістю 30 календарних днів. За час відпустки молодим фахівцям виплачується допомога у розмірі академічної або соціальної стипендії, що вони отримували в останній місяць навчання у вищому навчальному закладі (крім додаткової соціальної стипендії, що виплачується особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи), за рахунок замовника. Після укладення трудового договору на молодих фахівців поширюються усі види соціального захисту, передбачені колективним договором підприємства, установи, організації.

Випускникам, які закінчили вищі навчальні заклади з відзнакою, за рішенням замовника може встановлюватися вища заробітна плата в межах схеми посадових окладів.

Випускники, які отримали направлення на роботу до іншої місцевості, а також члени їхніх сімей забезпечуються житлом згідно із законодавством.

Випускники, яких не було забезпечено житлом згідно з угодою і які продовжують працювати за призначенням після визначеного терміну, мають право на позачергове отримання житла незалежно від терміну роботи за цим призначенням. При цьому за ними зберігається житло за попереднім місцем проживання.»

 Якщо молодому фахівцю не було надано відпустки тривалістю 30 календарних днів, відповідно до Порядку № 992, то знову можна говорити про те, що дія Порядку не поширюється на особу і він працює на загальних умовах.

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 12.08.2015 р. N ПІ-К-2626

Щодо розгляду звернення

Міністерством юстиції розглянуто звернення щодо можливості припинення трудового договору (звільнення за власним бажанням) молодим спеціалістом, який навчався за державним замовленням за направленням, та механізму відшкодування вартості навчання і повідомляється.

Відповідно до статті 56 Закону України від 17.01.2002 р. N 2984-III “Про вищу освіту” (втратив чинність 06.09.2014 р.) випускник вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо-кваліфікаційного рівня, працевлаштовується на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, керівником вищого навчального закладу та випускником.

Пунктами 6, 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.96 р. N 992 (далі – Порядок), встановлено, що випускник, який навчався за державним замовленням, зобов’язаний відпрацювати у замовника не менше трьох років; у разі звільнення за власним бажанням випускник зобов’язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Водночас відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 р. N 216 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.96 р. N 992” дія Порядку поширюється на осіб, що навчаються за спеціальностями медичного профілю.

Хоч залишення обов’язкового відробітку для спеціалістів медичного профілю є незаконним, все одно можна говорити про те, що він точно не поширюється на інші спеціальності. І це положення має як перспективний, так і ретроспективний характер. Бо в іншому випадку дана норма почне діяти лише через 5 років, коли всі ті, хто почав навчатись під час дії Порядку №992 в старій редакції закінчать навчання.

 Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.96 р. N 992 Міністерству фінансів разом з Міністерством освіти і науки, Міністерством економічного розвитку і торгівлі, Міністерством юстиції та Національним банком доручено розробити і затвердити Порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування.

На цей час вказаний Порядок не затверджений. Міністерством юстиції акти з питання відшкодування випускниками вартості навчання не видавались.

Також повідомляємо, що згідно з Положенням про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 23.06.2011 р. N 1707/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції 23.06.2011 р. за N 759/19497, припинення трудового договору (звільнення за власним бажанням) молодим спеціалістом працівником територіального управління юстиції є повноваженням управління.

Тобто, територіальні управління юстиції на місцях своїми діями можуть порушувати права осіб, відмовляючи їм у звільненні та вимагаючи відшкодування за навчання.

Додатково повідомляємо, що згідно зі статтею 64 Закону України від 01.07.2014 р. N 1556-VII “Про вищу освіту” держава у співпраці з роботодавцями забезпечує створення умов для реалізації випускниками вищих навчальних закладів права на працю, гарантує створення рівних можливостей для вибору місця роботи, виду трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої освіти та суспільних потреб.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАІНИ

№ 1/9-216 від 28 квітня 2015 року

Керівникам вищих навчальних закладів

Щодо працевлаштування випускників вищих навчальних закладів

Міністерство освіти і науки інформує, що Кабінетом Міністрів України 15 квітня 2015 року прийнято постанову № 216 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992”, якою скасовано норму щодо обов’язковості відпрацювання випускниками вищих навчальних закладів та відшкодування ними вартості навчання (крім осіб, що навчаються за спеціальностями медичного профілю). Зазначену постанову прийнято на реалізацію основних положень Закону України “Про вищу освіту”.

Таким чином, відмінено будь-яку примусовість у працевлаштуванні і відтепер випускник має вільно обирати місце майбутньої роботи на підприємстві, в організації чи установі будь-якої форми власності. Скасовано, також, обов’язкове підписання тристоронніх угод, видачу випускникові направлень на роботу та довідок про самостійне працевлаштування.

Для реалізації потреби випускників у працевлаштуванні продовжують функціонувати структурні підрозділи вищих навчальних закладів (центри, відділи, сектори, служби), які мають тісно співпрацювати з державною службою зайнятості, а також з підприємствами, установами та організаціями різних форм власності, що є потенційними роботодавцями для випускників вищих навчальних закладів.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

№ 1/9-309 від 26 червня 2015 року

Керівникам вищих навчальних
закладів І-ІV рівнів акредитації
державної форми власності

Роз’яснення щодо питань працевлаштування випускників ВНЗ

До Міністерства освіти і науки України продовжують надходити численні звернення представників вищих навчальних закладів, випускників цих закладів, їх батьків та органів студентського самоврядування щодо надання роз’яснень з питань працевлаштування. Міністерство освіти і науки висловлює позицію з зазначеного питання, що ґрунтується на правових засадах і гарантіях, встановлених Конституцією України і законами України.

Згідно із статтею 26 Закону України “Про вищу освіту” основним завданням вищих навчальних закладів є провадження на високому рівні освітньої діяльності, яка забезпечує здобуття особами вищої освіти відповідного ступеня за обраними ними спеціальностями.

Щодо працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, то у статті 64 цього ж закону зазначається, що держава у співпраці з роботодавцями забезпечує створення умов для реалізації випускниками вищих навчальних закладів права на працю, гарантує створення рівних можливостей для вибору місця роботи, виду трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої освіти та суспільних потреб. Зазначений закон не містить умов про обов’язковість трирічного відпрацювання або відшкодування в установленому порядку до державного бюджету вартості навчання.

Обов’язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускником порушує конституційне право громадянина на працю, що вільно ним обирається або на яку він вільно погоджується (стаття 43 Конституції України) та право на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах (стаття 53 Конституції України), суперечить зобов’язанню держави скасувати обов’язкову працю і не вдаватися до будь-якої її форми як методу мобілізації і використання робочої сили для потреб економічного розвитку (стаття 1 Міжнародної Конвенції “Про скасування примусової праці” № 105, що ратифікована Законом України від 05.10.2000 № 2021-ІІІ).

Таким чином, базуючись на основних положеннях Конституції України та галузевого Закону України “Про вишу освіту”, Міністерство освіти і науки наголошує, що будь-які матеріальні претензії до випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, є неправомірними, оскільки не існує законних підстав, які б зобов’язали його відшкодувати до державного бюджету вартість навчання.

Крім того, відсутній і механізм, який би зобов’язав випускника вищого навчального закладу, підготовка якого здійснювалась за державним замовленням, відшкодувати до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі понесені витрати за угодою.

На реалізацію положень Закону України “Про вищу освіту” прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 216 від 15 квітня 2015 р. “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992”, якою відміняється норма щодо обов’язковості відпрацювання та відшкодування. Прийняття зазначеної постанови забезпечує реалізацію основних положень цього закону та конституційне право випускників на вільний вибір місця подальшої роботи.

Водночас, закон чи законодавчий акт не має зворотної дії і, за умови, підписання студентом угоди з керівництвом вищого навчального закладу і роботодавцем (організацією, підприємством, установою), студент повинен відпрацювати за направленням, в іншому випадку він нестиме відповідальність відповідно до умов угоди.

Знову наступаємо на ті ж граблі, з одного боку вказується на незаконність вимоги про відпрацюваня, а з іншого, що якщо угода була укладена, то потрібно працювати і відпрацьовувати. Але ж типова угода є невід’ємною частиною Порядку №992, тому і вимога її підписання є незаконною.Тим більше, що навіть якщо угода буде порушена, то відповідно до якого законодавства буде розраховуватись розмір витрат на навчання, кому ці гроші будуть перераховуватись і т.п.

 Щодо питання проведення моніторингу (відстеження) працевлаштування випускників вищих навчальних закладів протягом 3-х років після закінчення навчання, то ця функція не була визначена жодним законодавчим актом. Тобто, моніторинг відпрацювання випускників протягом З-х років після закінчення навчання не належить до компетенції вищого навчального закладу. Однак структурні підрозділи щодо сприяння працевлаштуванню можуть здійснювати цей моніторинг з метою вивчення попиту на ринку праці на своїх випускників.

Щодо внесення даних з працевлаштування до бази ЄДЕБО, то ці дані вносилися відповідно до постанов Кабінету Міністрів України:

від 15.04.2013 № 306 “Пpo затвердження Порядку формування державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів” та

від 20.05.2013 № 363 “Пpo затвердження Порядку розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів (Післядипломна освіта) для державних потреб”. Наразі Міністерством готуються зміни із зазначеного питання.

Щодо такої соціальної пільги як одноразова адресна грошова допомога у п’ятикратному розмірі, то ця допомога виплачується і буде виплачуватися випускникам вищих навчальних закладів, які здобули освіту за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю та уклали угоду на строк не менше як три роки про роботу в загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2006 р. № 1361 “Пpo надання одноразової адресної грошової допомоги деяким категоріям випускників вищих навчальних закладів”.

На виконання зазначеної постанови Кабінету Міністрів України та з метою упорядкування цих виплат щорічно наказом Міністерства затверджується Порядок надання одноразової адресної грошової допомоги.

Нарахування допомоги здійснюється у вищому навчальному закладі на підставі поданої випускником заяви про надання допомоги, копії трудової книжки та копії трудового договору.

Крім того, на сьогодні залишається незмінним і порядок працевлаштування випускників, які вступали за цільовим направленням, тобто на пільгових умовах, та укладали тристоронню угоду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1159 “Пpo підготовку фахівців для роботи в сільській місцевості”.

При цьому, якщо студент цієї категорії бажає продовжувати навчання за наступним ступенем освіти магістра (чи ОКР спеціаліста) – а це його конституційне право, то з ним слід переукласти угоду. Незалежно від того чи навчався він за цим ступенем (ОКР) за кошти державного замовлення чи за кошти фізичних та юридичних осіб, після закінчення вищого навчального закладу випускник повинен відпрацювати, оскільки, вступав за цільовим направленням, яким держава підтверджує потребу саме у цих кадрах.

Автор: Олександр Коцага